Свята Православна Церква в суботу напередодні дня пам'яті святого Димитрія Солунського згадує всіх воїнів, що загинули за віру і вітчизну на полі бою, а також всіх померлих раптовою смертю.
Димитрівська субота, спочатку була днем поминання православних воїнів, встановлена великим князем Димитрієм Івановичем Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм, 8 вересня 1380 року, Димитрій Іванович, після повернення з поля бою, відвідав Троїце-Сергієву Лавру. Преподобний Сергій Радонежський, ігумен обителі, раніше благословив його на бій з невірними і дав йому з числа братії своїх двох ченців – Олександра Пересвета і Андрія Осляблю. Обидва ченці загинули в бою і були похоронені біля стін храму Різдва Пресвятої Богородиці в монастирі в Старому Симонові. Звершивши в Троїцькій обителі поминання православних воїнів, полеглих в Куліковській битві, великий князь запропонував Церкві творити це поминання щороку в суботу напередодні пам'яті святого Димитрія Солунського (день тезоїменітства самого Димитрія Донського).
Велика була радість перемоги, але в тисячі православних сімей прийшла гіркота втрат і цей батьківський день став на Русі вселенським днем поминання.
Згодом, православні християни стали цього дня творити пам'ять не лише за православних воїнів, що за Віру і Вітчизну життя своє на полі бою поклали, але – разом з ними – і всіх усопших християн.
Цього дня, як і в інші батьківські дні (на м’ясопустну і Троїцьку суботи, в суботи 2-ої, 3-ої і 4-ої седмиць Великого посту), православні християни моляться за спокій душ усопших людей, переважно батьків. Але Димитрівська субота несе в собі ще особливий сенс: встановлена після Куліковської битви, вона нагадує нам про всіх тих, хто загинув та постраждав за віру Православну.
Димитрівська субота, спочатку була днем поминання православних воїнів, встановлена великим князем Димитрієм Івановичем Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм, 8 вересня 1380 року, Димитрій Іванович, після повернення з поля бою, відвідав Троїце-Сергієву Лавру. Преподобний Сергій Радонежський, ігумен обителі, раніше благословив його на бій з невірними і дав йому з числа братії своїх двох ченців – Олександра Пересвета і Андрія Осляблю. Обидва ченці загинули в бою і були похоронені біля стін храму Різдва Пресвятої Богородиці в монастирі в Старому Симонові. Звершивши в Троїцькій обителі поминання православних воїнів, полеглих в Куліковській битві, великий князь запропонував Церкві творити це поминання щороку в суботу напередодні пам'яті святого Димитрія Солунського (день тезоїменітства самого Димитрія Донського).
Велика була радість перемоги, але в тисячі православних сімей прийшла гіркота втрат і цей батьківський день став на Русі вселенським днем поминання.
Згодом, православні християни стали цього дня творити пам'ять не лише за православних воїнів, що за Віру і Вітчизну життя своє на полі бою поклали, але – разом з ними – і всіх усопших християн.
Цього дня, як і в інші батьківські дні (на м’ясопустну і Троїцьку суботи, в суботи 2-ої, 3-ої і 4-ої седмиць Великого посту), православні християни моляться за спокій душ усопших людей, переважно батьків. Але Димитрівська субота несе в собі ще особливий сенс: встановлена після Куліковської битви, вона нагадує нам про всіх тих, хто загинув та постраждав за віру Православну.