Окремий суд (закінчення)

Преосвященний Макарій пише: "Безперервне, повсякчасне і повсюдне вживання в Церкві вчення про митарства, особливо ж між учителями четвертого століття, незаперечне свідчить, що воно передано їм від учителів попередніх віків і ґрунтується на переданнях апостольських" (Православне Догматичне Богослів'я. Т. 5. С. 85 і 86). Таке уявлення окремого суду, як проходження душею митарств, ніде в Писанні прямо такими рисами не зображується. Древні вчителі, наводячи сказання про митарства, бачили в ньому лише "невеличке, слабе зображення речей небесних" (Св. Макарій Єгипетський). Однак вони вказували на свідчення в Писанні, котрі можуть налаштовувати на сприйняття окремих положень, що містяться в сказанні про митарства: (Лк.12;20, Еф.2;2, Юди 9).

Після поклоніння Богу, в третій день по смерті, повелівається показати душі різні обителі святих і красу раю. Ходіння і розглядання райських обителей триває шість днів. Душа дивується і прославляє Творця усього - Бога. Споглядаючи усе це, вона змінюється і забуває скорботу свою, яку мала, будучи в тілі. Але якщо вона винна в гріхах, то, бачачи насолоди святих, починає тужити і докоряти собі, що провела життя легковажно і не послужила Богу, як належить. Після огляду раю душа на 9-й день (від свого розлучення з тілом) знову підноситься на поклоніння Богу.

Після другого поклоніння Владика повеліває показати душі пекло з усіма його муками. Душа бачить скрізь муки грішників, чує плач, стогін, скреготіння зубів. Протягом 30 днів душа водиться по пекельних відділеннях, тремтячи, щоб і самій не бути засудженій на ув'язнення в них. Нарешті у 40-й день після розлучення з тілом, душа втретє підноситься на поклоніння Богу. Ось тепер, тобто на 40-й день після смерті, праведний Суддя визначає душі відповідне до її справ і земного життя, місцеперебування. Особистий суд над душею відбувається у 40-й день по її виходу з тіла.

Господь наш Ісус Христос у сороковий день від Свого воскресіння підніс людське єство, прийняте Ним у Свою Особистість, у стан слави - сидіння на престолі Його Божества праворуч Отця (Мф. 12;44). Так, за цим первообразом, померлі, у сороковий день після смерті своєї, входять своїми душами у певний стан, що відповідає їхній моральній гідності. Як Господь, здійснивши справу нашого спасіння, Своїм життям і смертю увінчав її Своїм вознесінням у 40-й день, так і душі померлих, здійснивши свій життєвий шлях, у 40-й день після смерті дістають нагороду - свою загробну долю. Як Господь, що вознісся у 40-й день, завжди сидить праворуч Бога Отця, чекаючи, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його (Євр. 10;12,13), так і душі померлих, діставши за особистим судом Христовим свою загробну долю, залишаються в ній (хоч і не без можливості зміни) до загального суду Христового. Ця відповідність (паралель) між Христовими станами і станами душ померлих визнається словом Божим (Євр. 9;27,28).

Святий Іоан Дамаскін пише: "Бог, як благий, спасе творіння рук Своїх, за винятком тільки тих, які явно належать до числа тих, що знехтували правдивою вірою, бо ліва чаша терезів надто перетягує праву. Адже богоосвічені мужі говорять, що при останньому подиху людські діла немовби зважуються на терезах, і якщо правий бік переважить лівий, така людина, очевидно, оселиться між сонмом благих ангелів; якщо обидві чаші у рівновазі, тоді, без сумніву, перемагає людинолюбство Боже; якщо ж терези перехиляються наліво, але мало, то милосердя Боже і тоді доповнює нестачу. Це три божественних суди Владики: правосудний, людинолюбний і преблагий. Нарешті, коли злі справи дуже переважають, - і цей суд найсправедливіший, він визначає засудженим праведне" (Християнське читання).

Що ж є життя вічне у Бозі і,смерть вічна поза Богом? Святий Григорій Богослов виразив це так: "Життя вічне, я думаю, у спогляданні Бога і в цьому одному, думаю, радість раю, - це важко пояснити словами, але якщо людина хоч раз відчула дію Божої благодаті, вона розуміє це, - а вічна смерть, це муки совісті, горіння совісті". Преподобний Ісаак Сірин говорить: "Нікому не дозволено думати, що грішники в пеклі позбавлені Божої любові, але ця любов, вона обпалює їх; Бог може дати нам тільки Самого Себе, а людина поставила себе поза Богом, вона не навчилася тої радості жити з Богом".

Від нас самих, зрозуміло, за допомогою благодаті Божої, залежить наш кінець, наша смерть; ми можемо її зробити блаженною чи лютою, виходячи з того, як приймемо і виконаємо заповідь Христову "бути готовим у будь-який час до смерті" і "кайтеся і віруйте у Євангеліє". Отже, безупинне покаяння і діяльна, жива віра у Господа Ісуса Христа зроблять кінець щасливим.

Ось усі обставини, якими супроводжується смерть людини. Та й Сам Спаситель, говорячи про кончину праведника і грішника, в загальних рисах висловив те саме, що смерть грішника люта, а праведника блаженна: «цієї ночі візьмуть душу твою»,— сказано було першому (Лк. 12;20), а про другого, що ангели віднесли душу його на лоно Авраамове (Як. 16;22).