У православному віровченні проблеми статей просто немає, як і немає питання про роль жінки в Церкві. Такого роду проблеми і питання приносяться до Храму Божого людьми із суспільства і сім'ї в яких вони проживають. Наприклад, посварившись з дружиною чоловік може дорікнути їй цитатою з послання Апостола Павла, що безсумнівно відіб'ється на церковній самосвідомості як чоловіка, так і дружини. А почувши по телевізору феміністичні попередження про дискримінацію проти жінок, людина свідомо чи несвідомо несе їх у Церкву, і починає порівнювати Церковне життя - принаймні, таке, яке вона бачить - з гуманістичними, в тому числі і з феміністичними, принципами. Крім того, проблема часто посилюється самими служителями вівтаря, які, хто жартома, а хто і всерйоз, цитують зі Святих Отців щось на зразок «Тримайся подалі від жінок і архієреїв», забуваючи при цьому згадати, що ця порада була надана конкретним старцем-монахом конкретному молодому послушнику, і не є якимось узагальнюючим принципом православної свідомості.Звичайно, можна довго сперечатися про те, чи існує абстрактне православ'я. Швидше за все, ми будемо змушені сказати, що такого не існує, так як і не може володіти буттям абстрактна людина. Якось один мислитель сказав: «Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна» [2]. Однак, це зовсім не означає, що ми не можемо розглядати основоположні віровчення та принципи православної віри, які вірні завжди, скрізь і для всіх. І ось в православному віровченні ми не знаходимо полеміки статей. На відміну від деяких інших віровчень - таких, наприклад, як індуїзм [3] або деякі секти в ісламі [4] - православ'я вчить про абсолютну рівність людей в їх відношенні до Бога, спасіння і вічного життя незалежно від їх статі, національності, соціального стану і т.п.
«Немає вже ні юдея, ні язичника, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28). Це, звичайно не означає, що ап. Павло себе самого вже не вважав ні юдеєм, ні вільним, ні чоловіком - якимось транснаціональним, безстатевим, невизначеною істотою. Зовсім навпаки - Апостол розумів і приймав реалії земного буття. Але буття християнина, як і буття Самого Христа, є поєднання непоєднуваного: земного і небесного, тимчасового і вічного, праху і дихання життя (Бут. 2: 7) - саме з'єднання, а не відкидання одного на користь іншого. Мета християнського життя в православ'ї є обожнення, тобто обожнення всього нашого єства: «Творче мій. Але пройми все єство моє, усі члени, серце. Спали терня провин моїх, душу очисти, думки освяти, увесь склад тілесний зміцни» (з подячних молитов після Святого Причастя, молитва третя). Христос прийшов всю людину зцілити (див. Ін. 7:23), а не вбити тіло, щоб звільнити душу, наче з клітки. І воскресіння полягає у відродженні не лише душі, але й тіла. Нарешті, саме наше земне буття задає нам траєкторію відходу у вічність, так само й земне життя Христа - з Його втіленням, служінням, розп'яттям і воскресінням - принесла порятунок світу.
Саме тому в церковному відношенні до кожної людини ми знаходимо два елементи - земний і небесний. Небесний, рівноангельний елемент виражається в тому, що всі в храмі однаково моляться Богу, однаково беруть участь у здійсненні Божественної Літургії, молитовні правила для всіх рівні, [5] всі однаково причащаються Тіла і Крові Спасителя, пости для всіх одні й взагалі в питаннях спасіння і визволення від гріхів православ'я не знає відмінностей між чоловіками і жінками.
Проте, земна складова в Церкві теж присутня. Церква, наприклад, вінчає шлюби тільки між чоловіком і жінкою, тобто визнаючи цю істотну відмінність між людьми. Зауважимо, що вінчання та шлюб - це не данина нашій занепалій природі, якесь насильницьке впровадження соціально-біологічного елемента в життя Церкви, а зовсім навпаки - освячення та відновлення Церквою того інституту, який був створений Творцем ще до гріхопадіння перших людей (Бут. 1: 27-28; 2:22).
Таким чином, стверджуючи рівність людей, Церква одночасно затверджує їх унікальність. Пам'ятаючи, що кожна людина є єдністю природи і унікальністю іпостасей можна показати на прикладі Святої Трійці. Кожна Особа Святої Трійці володіє єдиною Божественною природою, але по-різному і унікально у Своїй іпостасі: Батько народжує, Син народжується, Дух виходить; Батько не є Син або Дух, Син не є Батько або Дух, Дух не є Батько чи Син. Причому встановлення ієрархії всередині Трійці здійснюється через відносини Осіб всередині Самої Трійці, тобто через любов, а не через якусь перевагу природи або іпостасі Отця над природою або іпостассю Сина або Духа. Погляньте, наприклад, на ікону св. Андрія Рубльова «Трійця»: хоча Батько і зображений на чолі столу, [6] в предвічній раді беруть участь всі три Особи Святої Трійці, а рішення приймає Син.
Так само і в ставленні Церкви до чоловіків і жінок іноді можна спостерігати деяку «першість честі» чоловіків при абсолютній рівності чоловічих і жіночих іпостасей і абсолютній єдності природи. Однак, чесніша не тільки всіх чоловіків, а й херувимів, все ж жінка - Пресвята Богородиця, яку православ'я, на відміну від католицизму, шанує цілком і в усьому подібної до нас, крім особистого гріха. З першістю честі чоловіків іноді пов'язують неможливість в православ'ї жіночого священства. Однак, вважати, що священиком в Церкві може бути лише чоловік, було б глибоко невірно.
Справа в тому, що священство, згідно Апостолу Петру, належить усім без винятку християнам: «Але ви - вибраний рід, священство (ιερατευμα), народ святий, люд власності Божої ...» (1 Пет. 2: 9) Тобто , ієрей, що стоїть біля Святого Престолу, не володіє і не може володіти тим, чим уже не володіє вся Церква. Поза Церквою немає і не може бути священства, бо священство - це невід'ємна характеристика саме народу Божого. Ця якість, а точніше, благодать, спрямовується і ніби фокусується на особистості архієрея, а через нього і на особистості священика, але вона не є якоюсь унікальною, що належить саме цій особі, вона - унікальна якість Христа і Його Тіла-Церкви.
Священство властиве Церкві, як Тілу Архієрея-Христа. У певному сенсі можна сказати, що священство є відношення Христа і Церкви. Згадаймо що робить священик - він приносить і приймає жертву: «Прийми, Владико! -Приймається Агнець Божий, визволяй гріх світу...» [7] Але жертва Христа принесена за всіх нас, і всі християни приймають цю жертву, і самих себе віддають Христу, тобто приносять себе в жертву своєму Богу. Апостол Павло пише: «Я розп'ятий з Христом, і вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2: 19-20). Таким чином, священство не є щось недоступне для жінок, але їх невід'ємне християнське покликання. Згадаймо, що Літургія (гр.- «спільна справа») відбувається саме Церквою, а не одним священиком, який поодинці навіть не може служити її. [8] На відміну, наприклад, від синагоги, де для суспільного служіння потрібен кворум саме з чоловіків, [9] у християнстві можуть молитись незалежно від статевої приналежності уже двоє чи троє, зібрані в ім'я Христа.
Що ж стосується власне єпитрахилі, то ми не знаємо чому Христос втілився в чоловічому тілі, [10] але було саме так, і всі апостоли були чоловіками, і з перших днів християнства послух священства дається саме чоловікам, і при цьому, не всім. Це трапилося зовсім не з якихось соціально-історичних причин - християни зламали велику кількість соціальних норм стародавнього світу, і не тому, що в стародавньому світі не було жінок-жриць - їх теж було достатньо. Мабуть, так притаманно Святому Духові і апостолам, що вони встановили в Церкві інститут саме чоловічого священства. Повинен зізнатися, що крім того, що вже було сказано, у мене немає більш точної відповіді на питання «чому?», але існують деякі богословські домисли, які можуть здатися цікавими.
Так як глибоке богословське осмислення таємниці творіння не входить в цілі даної доповіді, обмежимося лише найзагальнішими рисами. Можливо для когось це буде новиною, але перший боговстановленний порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою можна назвати матріархатом. «... залишить чоловік батька свого та матір і об’єднається з жінкою своєю» (Бут. 2:24). Пам'ятаючи, що у людини ще не було матері і батька, а тільки Бог, який створив її, можна зрозуміти, що ці слова Творця настанови для майбутніх поколінь... Але все ж, динаміка відносин між чоловіком і жінкою не повинна була включати в себе елементи панування або якоїсь переваги.
Не так сталось, як гадалось. Єва не лише порушила Божу заповідь, коли без обопільної згоди з Адамом вирішила піднестися над ним і стати «як боги» (Бут. 3: 5), а й «причастила» [11] після себе чоловіка, затвердивши тим самим свою перевагу над ним.
Розмірковуючи про покарання, що відбулось за гріхопадінням, потрібно пам'ятати, що Бог - не мстивий і злопам'ятний мучитель, але вселюбний Лікар, який Сам зійшов на хрест для нашого зцілення і спасіння. Тому й покарання потрібно розуміти не як заслужені страждання, а як ліки. Які ліки - така і хвороба. «Дружині [Бог] сказав: ... до мужа твого пожадання твоє,— а він буде панувати над тобою» (Бут. 3:16). Тобто, в самому гріху Єви, мабуть, був якийсь елемент, який зцілюється послухом чоловікові, і напевне тому Церква традиційно покладає тягар пастирства і священства не так на жінку, а на чоловіка. Втім, можливі й інші тлумачення цих місць зі Святого Письма.
Однак, ще раз повторимося: ніяке тлумачення книги Буття не змінює того факту, що роль жінки в Церкві - та ж, що і роль чоловіка - обожнення. Чому ж у вівтар пускають тільки чоловіків? Це не зовсім так. В вівтар взагалі встановлено входити тільки священнослужителям. 69-е правило Шостого Вселенського Собору забороняє всім мирянам - чоловікам і жінкам - входити у вівтар. Те, що зараз на парафіях до служіння у вівтарі заохочують не висвячених хлопчиків, говорить не про привілейоване становище чоловіків, а про брак священнослужителів. Так само до служби у вівтарі заохочують і дівчаток до дванадцятирічного віку, тобто до початку їх статевого дозрівання і пов'язаних з цим місячних виділень. Жінки старшого віку теж можуть отримати благословення входити у вівтар. Хоча така практика й рідкісна на парафіях, але вона існує.
Хочеться торкнутись ще однієї досить важливої теми, а саме про роль жінки у сім’ї. Апостол Павло говорить про таїнство шлюбу, як про таїнство Христа і Церкви. Тому, дослідження православного розуміння шлюбу може нам допомогти глибше зрозуміти роль жінки в Церкві.
ПРОДОВЖЕННЯ: Жінка в сім'ї
Фото: Володимир Дубас - У храмі (Служба Божа у космацькій церкві Петра і Павла)
Переклала українською Катерина Тимик,
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
Переклала українською Катерина Тимик,
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
