Вигляд з вікна лікарняної палати і вигляд з вікна японського ресторану. До чого ж вони різні між собою! Хоча і лікарня, і ресторан розташовані на одній вулиці поруч один з одним. Так не змішуються вода і масло. Так ситий не розуміє голодного, а люди схожі на планети, які якось притягуються і відштовхуються, але не зустрічаються і не зліплюються воєдино.
Чому цей величезний світ зберігає гармонію і стрункість? Йому давно слід було розлетітися в шматки, розділитися на атоми і віддалятися, віддалятися один від одного в нескінченність. Якщо, звичайно, світ безконечний і якщо правда, що був Великий вибух.
Світ міг би не вибухати, а навпаки взаємно притягуватися часинами, склеюватися, ліпитися в нероздільну масу. Це було б схоже на оргію, на містичне злягання. Можливо, так гасне розум у сектантів на нічних зборах і вони, не розбираючи осіб і статі, змішуються, перетворюються на багаторуке і багатоголосе хтиве чудовисько. Врешті-решт, і вареники, кинуті невмілою господинею в холодну воду, теж ліпляться в ком. Світ міг би бути на цей ком схожим.
Склеїтися і розлетітися — два імена однієї і тієї ж смерті. Два полюси, між якими, ні за що не тримаючись, висить і тремтить від напруги наш всесвіт. Світ не склеюється і не розлітається. Тому він і живий. Дерева не відриваються від землі і не відлітають в небо. Журавлі летять струнким клином, а не безформним місивом. Чому? Світ сам управляє собою? Сам себе дисциплінує? Ні. Він слухається і не може вийти з підпорядкування.
Хаос починається там, де є свобода і де нею неправильно користуються. Хаос, як запах, з кухні пролазитиме через щонайменші щілини в світ людей, а потім, на плечах людини, повзе далі, в живу і неживу природу. Але навіть бідна людина, чий внутрішній світ так перевернутий, як речі в будинку після гри Маляти і Карлсона, довкола себе споглядає порядок. Сонце встає на сході і заходить на заході. Теплі речі навесні можна ховати в шафу. Хаос у нас усередині. Зовні його, слава Богу, немає.
Весна вступає в свої права по графіку, майже, що в строк. Ледве запізнюється, як приміський поїзд. Але ми не німці, і на такі дрібниці не в образі. Фарби світу продовжують вишиковуватися у веселку. Бог продовжує правити світом, і світ все ще пронизливо красивий. Як добре, що не ми цим світом командуємо. Як добре, що вигляд на одну і ту ж вулицю з двох різних вікон виходить різний.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства Нев'янучий цвіт"
Чому цей величезний світ зберігає гармонію і стрункість? Йому давно слід було розлетітися в шматки, розділитися на атоми і віддалятися, віддалятися один від одного в нескінченність. Якщо, звичайно, світ безконечний і якщо правда, що був Великий вибух.
Світ міг би не вибухати, а навпаки взаємно притягуватися часинами, склеюватися, ліпитися в нероздільну масу. Це було б схоже на оргію, на містичне злягання. Можливо, так гасне розум у сектантів на нічних зборах і вони, не розбираючи осіб і статі, змішуються, перетворюються на багаторуке і багатоголосе хтиве чудовисько. Врешті-решт, і вареники, кинуті невмілою господинею в холодну воду, теж ліпляться в ком. Світ міг би бути на цей ком схожим.
Склеїтися і розлетітися — два імена однієї і тієї ж смерті. Два полюси, між якими, ні за що не тримаючись, висить і тремтить від напруги наш всесвіт. Світ не склеюється і не розлітається. Тому він і живий. Дерева не відриваються від землі і не відлітають в небо. Журавлі летять струнким клином, а не безформним місивом. Чому? Світ сам управляє собою? Сам себе дисциплінує? Ні. Він слухається і не може вийти з підпорядкування.
Хаос починається там, де є свобода і де нею неправильно користуються. Хаос, як запах, з кухні пролазитиме через щонайменші щілини в світ людей, а потім, на плечах людини, повзе далі, в живу і неживу природу. Але навіть бідна людина, чий внутрішній світ так перевернутий, як речі в будинку після гри Маляти і Карлсона, довкола себе споглядає порядок. Сонце встає на сході і заходить на заході. Теплі речі навесні можна ховати в шафу. Хаос у нас усередині. Зовні його, слава Богу, немає.
Весна вступає в свої права по графіку, майже, що в строк. Ледве запізнюється, як приміський поїзд. Але ми не німці, і на такі дрібниці не в образі. Фарби світу продовжують вишиковуватися у веселку. Бог продовжує правити світом, і світ все ще пронизливо красивий. Як добре, що не ми цим світом командуємо. Як добре, що вигляд на одну і ту ж вулицю з двох різних вікон виходить різний.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства Нев'янучий цвіт"
