Стигмати чи ісихазм?

Останнім часом питання стигматів дуже часто використовують як аргумент проти Православної віри.
В християнстві існує два види віросповідної містики: ісихазм у Православ’ї і стигматизм – у Католицизмі. В чому ж полягає духовна прірва між Сходом і Заходом, і чим визначаються ці види віросповідної містики?



Ісихазм (від др.-грец. , «спокій, тиша, самота») — особливого роду містична практика православних ченців (ісихастів), в якій застосовується безмовна молитва ради споглядання Божественного світла (Фаворського світла, яке виходило від Христа при преображенні на горі Фавор). У основі філософії ісихазма лежить уявлення про те, що можна споглядати непізнане (Бога) за допомогою божественних енергій. У 1351 році визнаний офіційним ученням православної церкви. Головні представники ісихазма - Симеон Новий Богослов і Григорій Палама.

Коротко кажучи, ісихазм — це містична практика богопізнання шляхом молитовного самозаглиблення. Зрозуміло, не йдеться про буквальне, фізичне споглядання, а про духовне, «внутрішнє» бачення. Як писав Св. Іоан Синаїт в Ліствиці: «ісихаст є прагнучий укласти в своєму тілі безтілесне». Ключовою цитатою зі Священного Писання є «Царство Боже всередині вас є» (Лк,17,21). У основі ісихазма лежить розумова робота (тобто в думці), яка полягає в постійному читанні про себе або вголос покаянної, найчастіше, Ісусової молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного». Ченці моляться цією молитвою про себе постійно. В той же час вони постять, часто причащаються і, по можливості, займаються добродійністю. Буває, і миряни-ісихасти читають беззвучну молитву про себе і в ході буденного життя.



Стигмати (грец. , «знаки, мітки, виразки, рани») — хворобливі рани, що кровоточать, відкриваються на тілі деяких глибоко релігійних людей і відповідні ранам розіпнутого Христа.Прийнято вважати, що вперше стигмати з'явилися у святого Франциска Ассизського в 1224 р. В деяких стигматиків рани кровоточать постійно, в інших — періодично. М.Ладиженський в книзі «Світло незриме» досліджував процес стигматизації з точки зору психологічної і фізіологічної: «Слід визнати щирість стигматизованих і мимовільну появу стигматів;
рани, що утворюються при стигматизації, пояснюються уявними навіюваннями; рани ці викликаються відомим екстазом, коли свідоме життя поглинається одним яким-небудь всемогутнім образом. Необхідно пояснити, як відноситься до стигматів Православ'я. У стигматах відкривається оголена суть католицизму так само, як суть Православ'я відкривається в ісихазмі, в творінні Ісусової молитви.

У католицтві і Православ'ї по-різному проводиться кордон між душевним і духовним. Те, що ми оцінюємо як ще душевне, Захід оцінює вже як духовно-благодатне. Стигмати - це плотське, душевне сприйняття Бога, вони даються не від Бога, а сама людина у себе викликає «рани Христа» своєю уявою, навіюванням. Це чужий Православ'ю духовний досвід, але він відбувається все-таки в рамках християнської віри, хоча і далекий від досвіду дійсних Православних подвижників. Ось чому за двадцять століть Православ'я не знає жодного випадку стигматизації!

Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"