Жили колись старий чоловік і старий осел. Одного дня осел упав до криниці, уже висохлої, проте глибокої. Бідна тварина кричала цілий день і чоловік замислювався, як витягнути її з криниці. Та врешті подумав, що осел дуже старий і слабий, а сам він давно збирався засипати висохлу криницю.Отож вирішив поховати тварину. Попросив сусідів, аби всі взяли лопати і закидали криницю землею. Осел знову став кричати з цілої сили.
За якийсь час, на здивування усіх присутніх, з криниці уже не чути було жодного звуку.
Господар осла зазирнув до криниці, гадаючи, що тварина вже мертва, та побачив неймовірну картину: щоразу, коли кидали чергову порцію землі, осел утоптував її копитами. Господар разом зі сусідами далі всипали землю, а осел топтав її, творячи щораз вищу гірку. Врешті йому вдалося вискочити з колодязя.
Мавпа скинула кокосовий горіх на мудреця. Чоловік підняв горіх, випив з нього молоко, зів м'якуш, а з лушпини зробив собі горня.
Життя не перестає кидати нам лопатами землю чи кокосові горіхи, але ми можемо вибратися з колодязя, якщо разом зреагуємо у належний спосіб. Кожна проблема дає нам змогу зробити один крок уперед, кожна проблема має якийсь розв'язок - якщо не вважатимемо себе переможеними...
Бруно Ферреро
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
